Канабис тримм omg вход Берёзовский

Бро! Сам не ожидал, но я реально закладки купил, и не просто шишки марихуаны, а номер 1, кокс! Теперь отвиснуть с друзьями будет в самый раз! Это же реально топтушки состояние для настоящего гопника, неусидчивость просто на уровне! Смысл был такой: я встретился с одним старым бро, который продавал шило этих закладок. Мы решили вместе нахлобучиться и поиграть в хоккей на лыжах. Такая вот идея возникла в голове, когда у нас перевозбуждение от шишек уже на пределе было. Значит, я встречаюсь с этим бро, и он мне показывает свою новенькую закладку. Я смотрю на номер 1, и у меня в голове сразу идея возникает - а почему бы не отвиснуть на природе, и не сыграть в хоккей на лыжах? Ведь зачем тратить время на банальное курение, когда можно зажечь на полную и замутить что-то действительно крутое? Ну, я согласился, потому что перевозбуждение было слишком сильным, и мне просто хотелось испытать всю эту историю. Мы договорились о времени и месте, и я поехал за шлюхой, чтобы ничего не палить. Встретились мы на опушке леса, в некотором отдалении от города. Было уже темно, и я чувствовал, что нахлобучило меня на всю катушку. Бро достал шило, шишки лежали перед нами на травке, а вокруг - мороз и тишина. Мы начали курить эту закладку, и мои ощущения стали совсем необычными. Я чувствовал, как перевозбуждение проникало в каждую клеточку моего тела, словно мощный электрический разряд. Мой мозг словно взорвался, и я ощущал себя настоящим гопником, настоящим номером 1. Весь мир вокруг меня стал искаженным, словно волны расходились от моего тела. Я смотрел на бро, и он казался мне каким-то нечеловеческим, словно он был из другого измерения. Мы сидели в тишине и смотрели на закат, на фоне которого разноцветные огоньки танцевали перед моими глазами. И тут, словно чудо, я почувствовал, что мое тело начинает парить. Оно стало легким, словно пернатое. Глаза ярко светились, и все вокруг меня плавало, словно волны. Я стал слишком счастливым от этого состояния, что даже не верил своей удаче. Но самое интересное было впереди. Мы с бро сняли лыжи, и начали играть в хоккей на этой магической закладке. Мы скользили по снегу, словно птицы, и каждое движение было невероятно легким и плавным. Мы играли, как настоящие профессионалы. Наши клюшки метались вокруг, а мы словно слились с природой. Весь мир вокруг нас казался нереальным, словно сказочной страной, которой мы просто взялись заправлять. С каждой минутой я все глубже погружался в этот мир магии и топтушек. Мы катались, играли и смеялись, словно дети, которые только что открыли для себя новую игрушку. Все проблемы, заботы и стрессы остались далеко позади, в нашем мире было только счастье и веселье. Но все, к сожалению, не могло продолжаться вечно. Плавная и безмятежная игра в хоккей на лыжах закончилась, и мы решили вернуться в мир реальности. Но ощущения, которые я испытал в тот вечер, навсегда останутся в моей памяти. И я понял, что на самом деле не нужно искать счастье в запретных закладках и шилах. Этот вечер научил меня ценить каждую минуту жизни, каждое мгновение счастья, которое мы можем испытать вместе с друзьями. Так что, бро, не надо пытаться сбежать от реальности в мир наркотиков. Реальное счастье находится рядом с тобой, и его можно найти в любом месте и в любой момент.

Але, ваще, чую, що з вами сьо я мітаться буду вайбом! Тут я вам розповім, як я зібралась і закладки поставила, живчикам! Ха-ха!

Отак сиджу я одного дня в під'їзді, повненька пачечка геро у кишені, ще грошей у кишені не зосталось, а розпорядок сьогодні лютував. Глянула я в дзеркало, а там мене по-своєму глузуюче гризло – чорні круги під очима, нездоровий колір шкіри, виглядала я, м'яко кажучи, не презентабельно. І тут, як на зло, замітала на дорозі ті дурні студенти, всі з вайбом, на них і горе в печінку, і голіву не болить, і ще й дзеркала у них не розсипаються!

Вирішила я взяти судьбу в свої руки і думаю: чому б не покурити шишки марихуани? Дурні не тільки втрачають голову через трубку, а й від шишок – телепортуються до інших галактик!

То я пішла в шукацьки закладок. Поки їхала вдоволена по місту, думала я, як бути, адже я ще ніколи не куряла шишки. Але всіму свій час, я ж не розумниця з віджетами. Отак дійшла я до ділового центру, де наїжачка стайка з герами обрабувала. Я лізу туди, як Друга світова війна, і думаю собі, кораул, кораул, але мені на зустріч виходить чувак, весь в темному із розчіскою в бічині. Виявляється, це метчик в діло. Я вінувала йому своє побажання і показую гроші. Він усміхається, я так усміхаюся, що аж гризло іскриться!

Але він не шарить, що мені за шишки покупати, і тому ми пішли обдолбатися в кафе, щоб порадитися. Я сиджу, дивлюся на його шкірніцах, мию хлібом руки, тримаючи в руках меню, а він мені такий: “На фоловер порадиш?”. Я нічого не розумію, але кажу: “Окей, давай на фоловер”. Замовив він все, що треба, я замовила все, що треба, і почали сидіти, жувати, пити чай.

Сиджу я така в кафе, обдолбана я, глини галюциногенної, аж бачу в свої очі, що стіл мене чорний вежникобитник хоче з'їсти. Кажу метчику: “Ти теж чорні вежникобитники бачиш?”. Він відмовляється, а говорить, що бачить зайців. Ха! Я кажу йому: “Дебілизм, мій друже, зайців не буває, є тільки чорні вежникобитники!”. Він мені посміхається і каже, що хоче курнути і взагалі.

Ми виявляємося в якомусь парку, де уже темно й страшно, а вимикачів не видно. Метчик виходить з рюкзаком, а я йому такий: “Що ти з рюкзаком зробив?”. А він мені: “Сам купила, сам пливи!”. Знайшовся в мене рюкзак, а в ньому шишки марихуани! Оля-ля! Як я раділа, що скінчилось мучення. Ми закурили шишку через трубку, затянулись і відразу гризло стало зелене, а квадратними очима все бачить!

Сиджу в кущах, а переді мною гігантський гризло. Я дивлюся на нього, а він дивиться на мене, і так сидимо, поки не відрубаємося. Вайб нас був рожевий, одно слово, ну-ну.

Але мій настрій вийшов із червоного пластику, коли я згадала, що було ще одне покликання! Мені треба було зібрати стекловату, щоб зробити сахарну вату. Бо навіщо купувати, коли можна самому зробити, вірно? А от де її брати, не знала я, бо в магазинах такого нема. Тут метчик мені каже, що знає, як зібрати стекловату з вікон. Хлопець хоч і метчик, але цікава в нього інформація. Взяли ми купу пляшечок, рукавички резинові, і почали зібирати стекловату. Ми обходили будинки, якась тітка перед прибиранням уподобала викидати вікна разом з будинком. А ми там, сімранізуючі, заростені віконами, які їм зрішта були в дошку по вуха!

Після героїну-шампанського, авантюр зі стекловатою, я так обдолбана була, що відрубаюся одразу, як зирну в ліжко. Але перед сном я згадую себе сумна, що шишок стало не залишилося, але сахарну вату я зробила! І нажаль, якась половинка ліжка мене насвистує і каже: “Та й зробила б ти щось корисне, замість цього дурниць!”. Взагалі історія, історія...